kanja_bibrka

В моєму букварі Леніна було щось забагато. Епіграф на форзаці досі пам'ятаю:

Все починається в житті з малого:
З зернини - хліб, з промінчика - зоря.
І Ленін сам важку свою дорогу
Почав також колись із букваря.

(І лисий жупел намальований за руку з німфеткою).



(Знайшла в http://allan999.livejournal.com/6393168.html)

Першокласники нинішні навчаються за кількома букварями одночасно. Ідеологія в них подається дозовано. А один з них має, як на мене, дуже прикольні ілюстрації. Я б хотіла за таким підручником букви вчити. Під катом - ще 3 картинки звідти. Ті всі розкоші намалювали художники О.М.Зенич, І.В.Ключковська, В.В.Ковальчук, Г.Є.Кузнєцова, Н.В.Чарнецька, З.Я.Юськів.



Кльова птиця, правда? В голові має олівці й пензлі, а в хвості - касу букв і складів. На шиї, як луска, листки паперу для малювання. АААА, вона позабирала їхні шкільні сумки!! Цікаво, діти її бояться? Ніби що ні :))


( Read more... )

А правда Disappointment Пітера Наліча подозрітєльно пахне темою Sorry seems to be the hardest word від сера Elton-а John-а? Кому ще так здається?

Люблю нудні здоровенні книги. Звичайно, що не всі. Але колись я куплю все нижчезазначене й буду перечитувати одне за одним, одне за одним... Чому не з екрана? Ці тексти, як цеглини буття, мають вагу. Цю вагу варто відчувати, коли читаєш. :)

1. Одна моя улюблена книга нудна така, шо взагалі. Її пространние опісанія так і располагають до затишного вечора в великому кріслі, й наганяють здоровий солодкий сон. Я її читала разів сто, не менше. Російський її переклад починається словами "Зовите меня Измаил". Це "Мобі Дік" Германа Мелвіла.

2. Ще одна класнюча й нуднюча книга - "Иосиф и его братья" Томаса Манна. Розлогі картини давньоєгипетського побуту чимось нагадують нескінчений серіал, герої якого вже постарілись на екрані і стали майже рідними.

3. Але апофегей класної нудності - це, звичайно, Прустівський цикл Альбертіни. Крутіше за Мелвіла. Long-коктейль із полуденного сонця, гострих запахів та делікатних збочень.

Серед нинішнього обвалу запитань перше місце взяло таке:

- А тобі подобаються тверді, лисі, скрипучі ноги?

Я одразу уявила таке:



Ну так, подобаються. Тільки на картинках, а щоб собі - то ні. Ними, певно, незручно ходити по подвір'ю - шпильки в болоті мастяться й грузнуть.

UPD: Другий приз сьогодні взяло таке запитання: "А ти хотіла б собі таку бороду, як у Санта-Клауса?"

Важкувато стати знов до робочого ритму. Робили зараз уроки на завтра. Уявіть собі: Артур викрикає - не пише ручка; Діася кричить, бо її треба взяти на руки негайно. А Владислав мовчить, як завше. Він зайнятий - дістає з баняка по одній чищеній картоплині і розкладає їх в чоботи всій родині. Я бігаю з Діаною між Артуром і Владиславом - заколисую меншу, видобуваю картоплю з чобіт і намагаюсь розписати ручку :))

* Святий Карантин - покровитель санепідемстанцій. Помер від грипу в ІІІ ст. до н.е.

Перша тема у нас навіяна енциклопедіями. Це людина в розрізі. На малюнку позначено легені, шлунок, кишківник ("Кішкі") та сечовий міхур. Лице у моделі не вельми веселе: нікому ж не приємно, коли загал розглядає його нутрощі. А руку він підняв, напевно, щоб відповідати на тематичні питання, адже ніхто краще за нього не знатиме про власний лівер, нє?




***

- Мама, що таке Священний Грааль?
- Згідно давньої легенди, Священний Грааль - золота чаша, куди стікали краплі крові Ісуса Христа. Це реліквія, яку в давні часи було загублено, і заради якої середньовічні лицарі вирушали в хрестові походи на далеку чужину. Досі ніхто не знає, де ця реліквія знаходиться, і чи існувала вона взагалі...
- Так? Ну я йду дивитись "Тома і Джері".

***

- Мені холодно. Нехай обігрівач зігріє мене.
- Так, він спеціально для того й існує.
- Щоб зігрівати холодних людей??...

Була-м нині у Львові, і там у ветаптеці мені сказали благую вєсть для всіх, хто розводить бліх на котах. Наш улюблений, найдемократичніший, зручний і дешевий "Барс" нинішнім блохам по барабану. Блохи пристосувались. Теперішня популяція байдужа до нього. А ми з кішками юзали й думали - ну що за фігня? Капай чи не капай, а блохи є. А колись просто рятував.

Прощай, значить, Барсік! Довелось купити якісь новомодні краплі по 24 грн за дозняк.

Дружина програміста мусить зробити певне зусилля, щоб правильно сказати, що саме зараз дає дитині для покращення травлення.

( угруповання )

Уявіть собі, це ТІЛЬКИ собаки. А ще є нєхіла фракція ведмедів і не менша - кролів. Далі йдуть парнокопитні: дві корови, дві свині й один лось. Є ще слони. З індивідуалів - кит-убивця. Партія налічує близько сотні зареєстрованих учасників.

Все дароване. Все доволі симпатичне. Але як їх зберігати? Вони прагнуть все більше місця. На разі для них відведено цілу окрему шафу, звідки постійно стричать лапи, голови й хвости. Є в мене підозра, що їх не треба стільки. Але як з ними розлучитись? Чи бути з ними - то вже наша доля найближчі 10 років?

Зараз вимкнула геть "Рибку Поньо" Міядзакі скаженого.  Боюсь. Там незвичайна рибка перетворюється на дівчинку. А водяна стихія, звідки вона вилізла, хоче забрати її назад. І от стихія реве-лютує, океанські хвилі вже добираються до будинку... Молода жінка-господиня готує чай синові і його малій гості. Електрики немає, а мама й не помічає, що в неї в гостях замість дівчинки дивне нелюдське холоднокровне сотворіння, від якого невідомо чого слід чекати. Тільки хлопчик не вагається й тішиться, як дурник. Все як слід. Так і треба. Гадаю, хлопцям сподобається фільм.

Піду я ліпше капусту шинкувати. Квашену капусту всі у нас їдять.

А на картинці - проміжний етап перетворення рибки на дівчинку. На асфальті стоїть, з відром. Чекає, коли в гості запросять і чаю дадуть.



UPD: таки зібрала всю хоробрість в кулак і додивилась. Там далі не страшно, виявляється, а цілком навіть симпатично.

Cлавчик дуже... ммм... находчивый. Тобто, він все знаходить. Бо всюди добирається, до найдальших куточків: досліджує. Зазвичай робить збитки. Штору знов обірвав. Але виходить з того і користь.

Багато речей, що були загублені, він вже знайшов. І книжку знайшов про Уляну Кравченко, яку ми місяць шукали. І причину, чого не працює чужий ноут, теж він знайшов. Юрій з ним бився-бився, а там, виявляється, в дисководі щось застрягло. А Славчик це помітив і ну діставати. І до батька звертається: допоможи. Юрій дивиться - он воно що... Вилікували ноут.

От, значить, Славчик спробував днями щось в інтернеті пошукати. Знайшов пару кліпів R&B та соул-співачки Melanie Fiona. Я уважно прослухала. Що сказати... Як на мене, шикарна підробка під справжній душевний соул. Тобто, теми дуже й дуже претендують на крутість і справжність. Але... запах якоїсь стилізації таки вчувається.

А кубіта гарна :)

Мені дуже ця картинка подобається. У Ра тут лице, як у галичанської літньої пані, яка відрізає собі кухонним ножем ковбаси на сніданок.

Операціоністка "ІНДЕКС-банку" в Перемишлянах серйозно й наполегливо попереджала мене, що не слід стирати монетою магнітний шар на новій картці VISA Electron. Якщо так говорила - значить, стирають люди...

У Бібрці коло банкомату можна іноді бачити... ну... уявіть жінку середнього віку, яка безпорадно поглядає на перехожих, а тим часом у сумці розповиває свою картку з численних хусток і кульків.  Зараз вона її добуде і звернеться до першого-ліпшого перехожого (!) з проханням зняти їй готівку з картки. І код свій скаже (!!!).

Поки не забула, запишу Славкову промову :

- Кавай (комар) ньньньньньнь... Кусь! Попал, попал!!! АААААА!!! Ату, Ату (Артур)!!! КАВАЙ!!!!

Прикол трохи спеціальний. Про негашене вапно. Йдемо, значить, із жіночкою-випадковою супутницею. Вона скаржиться на сирі кути в сільській хаті.

- А є такі таблетки спеціальні від "Ceresit". Називаються "Стоп Волога".
- Знаю. Таке гімно! Я її купила за страшні гроші, а вона взяла й розчинилася чогось. Тіки калюжа од неї лишилась.
- ...

Артур свого часу придумав дві фурії-страшилки. Назвав їх "Снаружа" і "Сообща". Вони приходили десь з-за вікна темного вечора. А чоловік потім вже додумав, що це, певно, доньки Немезіди.

Отак не впильнуєш чогось, а Снаружа вже тут як тут. І Сообщу зі собою веде.